|
Прекрасне в нас закохане вино, І добрий хліб, що в піч для нас сідає, І жінка та, з якою нам дано Пізнати пекло й насолоду раю. Та що робити з кольором зорі Над холодіючими небесами, Де тишина та спокій неземні, Що вдіяти з безсмертними віршами? Ні животу, ні горлу, ні губам – Миттєвість лине далі невловимо, Заламуємо руки, але нам Накреслено іти все мимо, мимо. Як хлопчик, ігри кинувши свої, Дівоче споглядаючи купання, Любовні ще не звідавши бої, Все ж мучиться невтоленим бажанням. Як в первісних незайманих хвощах Ревіла з розуміння, що безсила, Слизька тварина, несучи в плечах Іще дрімотні не розкриті крила. Так, вік за віком – доки є Господь – Під скальпелем мистецтва і природи, Кричить наш дух і знемагає плоть, Для шостого чуття відходять води.
|