|
Коліна обнявши – ти вся, як погасла свіча, Такою сумною не бачив тебе вже здавен. Послухай: далеко, далеко на озері Чад Прекрасна жирафа живе. Струнка і граційна, а шкура – як витвір химер, В її візерунках таїться, либонь, те саме, Що в місячних цятках на чистому плесі озер, Чи в скельних малюнках поглинутих часом племен. А здалеку, наче – вітрильник несеться в морях, І біг в неї плавний, як пташки ранкової злет. Я знаю, які чудеса споглядає земля, Коли в повечір’ї ховає її силует. Я знаю далеких країн таємничі казки – Про чорну красуню, про те, як кохав її вождь. Та ти надто довго вдихала тумани важкі, Так довго, що в казку не віриш, а тільки у дощ. І як я тобі розповім про тропічний той сад, Де запах спокуси в нев’янучих травах пливе... Ти плачеш? Послухай... далеко на озері Чад Прекрасна жирафа живе.
|