|
Як над світу творивом готовим Бог схиляв лице своє, в ті дні Сонце в небі зупиняли словом, Словом стіни рушили міцні. Завмирали враз орли та меви І зірки до місяця гнав жах, Як, неначе полум’я рожеве, Слово пропливало в небесах. Та були в житті низькому числа, Наче під’яремна череда, Позаяк усім відтінкам змислу Навчене число відповіда. Сивий патріарх, собі під руку Підкоривши і добро і зло, Вдатися не сміючи до звуку, Креслив на піску тоді число. Та забули ми, що осіянне Тільки слово між земних тривог, Євангелія ж від Іоанна Промовляє: Слово – то є Бог. Звузили йому ми видноколи До убогих меж свого єства Й, наче у спустілій борті бджоли, Кепсько пахнуть неживі слова.
|