|
В оний день, коли над світом поваг Бог схиляв обличчя у трудах, Сонця схід призупиняли словом, Словом руйнувалися міста. І до місяця тулились зорі, І орел не змахував крильми, Як на небосхилі неозорім Слово виринало із пітьми. Для буденного слугують числа, Як худоба на хазяйстві є, Позаяк усі відтінки смислу Совісно воно передає. Сивий патріарх собі під руку Підкорив уже й добро, і зло, Боячись звернутися до звуку, На піску викреслював число. Та забули ми, що осіяння – Тільки слово посеред тривог, І в Євангелії Іоанна Сказано, що слово – це є Бог. Ми йому обмежили простори Вбогими кордонами єства, І, як бджоли в улії пустому, Тхнуть давно омертвлені слова.
|