|
Так ось і вся вона, природа, Що дух признати не схотів: Ось луг, де запах гниловоддя Змішався з запахом медів; Та вітру дикого заплачка, Немов жахне виття вовків; Над соснами невтомна скачка Рябих хмарок впродовж віків. І я біснуюся від злоби Поперед образом земним: Одноманітна тінь подоби Творцем розсипаних зернин. О Земле! Смійся над моєю Душею, але вбогість скинь І стань, як ти і є, – зорею, Що мчить, огненна, вдалечінь!
|