|
Не прожив я, а протомився Половину відпущених днів, І ось, Господе, Ти явився, Наче мрія з дитячих снів. Бачиться на горі Фаворі Світло. О, як сумую я, Що люблю так і сушу, й море, Непроглядність цього буття; Що моя молодецька сила Не скорилась Тобі, хоч гріх; Що так боляче в серце била Врода юних дочок Твоїх. Та кохання – хіба то квітка, Щоби жить йому тільки мить? Не кохання то, якщо вітер Легко зміг його загасить! Із такою своєю думою Це життя дотягну нудне. Про майбутнє Ти вже подумай, Я і так змарнував одне.
|