|
Ось я один. Вечірній тихий час. Я буду думати лише про вас. Читав би, та в очах стоїть «вона», Душа моя бентежиться, хмільна. У ліжко – та не спатиму вже, ні, Пече подушка, як вогонь, мені... Йду до вікна тихенько і навкруг Я бачу місяць, бачу димний луг. Ось там, край клумб, мені сказали «так», І ваше «так» мені, як віщий знак. Та враз свідомість розжене туман: Покірної вас не було й нема. І ваше «так», ваш дрож біля сосни, Цілунок ваш – лиш марення весни.
|