Я вірив, я думав... Тим часом всесильний Творець За безцінь віддав мене в рабство принизливій Долі. Я проданий! Я вже не Божий! Прийшов покупець, І більше не бачить мені безтурботної волі. За мною Учора вершиною світ підпира, Попереду Завтра, як прірва, холодна і темна. Та збудеться Доля, і зірветься в прірву гора. Я знаю напевно: подальша дорога даремна. Я силою духу скоряти невпевнених звик. Ночами до мене приходять натхнення й прозріння. Якщо я усе осягнув, як поет, чарівник, Володар над світом, – тим буде страшнішим падіння. Та врешті наснилось, що серце моє не болить, Що серце – дзвіночок фарфоровий в жовтій країні – В Китаї, напевне... висить і привітно дзвенить, В емалевім небі вітає ключі журавлині. А дівчина тиха у сукні з червоних шовків, Де золотом вишиті оси, квітки і дракони, Навколішках сидячи, дивиться в далеч без слів, Уважно вслухаючись в тихі й легкі передзвони.
|