|
Дощ постукав край вікна: «Та виходь-но, ти ж одна!» Що ж, піду, я не спішу, То ж підставлю ніс дощу: «Знову стукаєш. Ну що ж, Здрастуй, мій знайомий дощ! Тільки ти мене також Не турбуй, колишній дощ! З заборонених це тем...» Ледь зітхну я під дощем. Розпрощаюсь швидко з ним, Не пущу, як птицю, в дім...
|