|
Фіалковий каптан моїх недоль... Зіпсутий фініш, знищений пароль. Аж сам на себе я брешу невлад, край сивих вуст – скрипаль і марнотрат. Та буду у вітчизни я в гостях аж доки не стулю, як мовлять, вічі, я знаю – найкоханіші простять мій псевдонім, якому вишка личить. Кохав кохану жінку, далебі, та небокрай нічого й не помітив, і серця зачаклований рубін мою останню відібрав молитву. Гори, зірнице, пломеній, вогню. Я страчений, неначе ангел грішний, ще в МВД мою розтопчуть юнь, коханки ще посваряться за вірші. А вже й не страшно, світло зайнялось... Ти здатна, земле, на дотепне слово... В труні побачу червонясте скло і незабудки підпис лазуровий!
|