|
Поговори зі мною ти, о, семиструнна подруго! Моя душа щемить з нудьги! І місяць світить! Здорово! Он зіронька одна сія яскраво, що аж боляче промінням серденько торка, ущипливо і колюче! Чого від серця треба їй?! Усе й без того зна вона! До неї щемом довгих днів душа моя прикована. І знає серденько моє отрутою обсипане, всім тим наповнював себе, страждаючи, навмисно я. Я від зорі і до зорі тужу, жалкую, ремствую. Ти доспівай, договори ту пісню незавершену. Ти розкажи сестрі своїй про все, що в світі дано нам. Дивись, зоря горить сильніш! Співай, моя жаданая! До ранку аж готовий я балакать про сподіване. Договори і доспівай ту пісню недоспівану.
|