|
Мені чомусь здасться, що солдати, які лишились десь серед полів, лягли не в землю нашу спочивати, а обернулись в білих журавлів. Вони до цього дня з часів тих давніх летять і голоси нам подають. Чи не тому так часто і печально мовчим, провівши поглядом їх путь. Летить, летить по небу клин осінній, летить в тумані, в пізній тишині, і є проміжок в тім строю маленький, можливо, місце, суджене мені. Настане день і тихо з журавлями Я попливу в прозорій сизій млі. Як птах озвусь до вас під небесами, До всіх, кого залишив на землі.
|