|
Бува, здається, воїни полеглі Всіх відшумілих за віки боїв Зі світу нашого пішли не в землю – Ключами стали білих журавлів. Вони ще й досі небо пролітають, І голоси як їхні донеслись, Ми, їх почувши, оповиті жалем, Враз замовкаєм, дивлячись увись. Летять вони і нас тривожать криком, Летять удень, летять вони й вночі. І є між ними просвіт невеликий, Чи не для мене місце це в ключі? Якогось дня у зграї журавлиній Я попливу під хмарами в імлі, І голос мій також до вас полине, До всіх, кого лишив я на землі.
|