|
Мені здається часом, що солдати, Які не повернулися з боїв, Лягли не в землю рідну вічно спати, А обернулись в білих журавлів... Їх дружній лет нікому не спинити! Вони нам подають невтомно клич... Чи не тому так часто і й сумовито Ми не відводим від небес облич?.. Крилатий ключ, такий до болю рідний, За обрієм невдовзі промайне. У тім строю прогалина помітна – Чекає, мабуть, місце те мене... Надійде час – у вирій зграя птича Візьме з собою в журному ряду. Тоді і я з-за хмари вас покличу Благословити зміну молоду...
|