|
Мені здається часом, що солдати Ті, що з кривавих не прийшли полів, Не в землю нашу полягли колись-там, Перетворившись в зграю білих журавлів. Вони до цього часу з літ тих дальніх Летять і подають нам голоси. Чи не тому так часто і печально Наш погляд мовчки лине догори? Летить, летить по небу ключ стомлений, Летить в тумані насамкінець дня. І в тім строю є проміжок маленький – Можливо, там летіти маю я. Настане день і в журавлиній зграї Полину я так само в сизій млі. І з-під небес мов птах я закликаю Всіх вас, кого зоставив на землі.
|