|
Ніхто не вірив, що я поет, Всі думали, що я хвалився десь там; Тепер же сумніви – просто вщент: Вже надрукувані два куплети... Надрукували, і підпис десь; Петро Всесвітній – звучить чудово! Ото ж здивований буде тесть, Коли ім’я буде всім відомо. Вважали дурнем мене, диваки! Казали, що ні на що не схожий!.. На жаль, було так в усі віки З людьми, у яких є іскра Божа... Я вірити й сам собі перестав... Як всі поети, я ж – мов дитина; Я ж казку Андерсена читав Про те, немов «каченя огидне», То ж лебідь, прикраса озер і гір! Пташиний двір – не цінитель вроди... А місто – це той же пташиний двір, Чим я не лебідь, самотній, гордий?.. Так, я лебідь!.. В польоті красивім спішу Я до неба, до сонця, до бою і слави... От візьму і про мера також напишу, Що в міській виробляє своїй він управі.
|