|
Я, друзі, знаєте, жахливий песиміст; У світлі обрії давно мені не віриться... Наприклад, вчора ось, якийсь там журналіст В передовиці у своїй на щось надіється. «Так чи інакше, каже, всі ми припливем До Лукомор’я, до розливу до широкого, Де вже зоря давно горить вогнем, Де межі для всього лягли беспрокого. Не потече, – він каже, – річка вже назад, Клянуся лівою ногою я Конфуція, Через три роки, а найбільше через п’ять, В нас буде ідеальна конституція». А я в схід сонячний, ось – не увірував, Ані в реформи всякі для полегшень дихати – Бо знаю я, що є такий вже пароплав, На ньому проти течії – теж можна їхати! Петров чи, Іванов чи – там, на кормі сидять, – Одна команда буде знову, от їй-Богу: Ніс всім вперед, мовляв, а хід – таки назад!.. Життя ти наше, пасажирське – ех, убоге...
|