|
В гаю край ріки жила Фея, Сміялась, у річці купалась, І раз, загубивши обачність, В тенета рибацькі попалась. Усі рибаки ізлякались, Та з ними був пристрастний Марко, Схопив він звабливицю Фею І став цілувать її жарко! І Фея до Марка тулилась, Ласкала... А на ніч – пропала! У Марка душа зажурилась, За Феєю засумувала! І дні ходить Марко, і ночі Тим берегом понад Дунаєм, Аж стогне, питає: «Де Фея?!» А хвилі плескочуть: «Не знаєм!..» Він скрикнув: «Ви – брешете, хвилі! Самі ви у змові із нею!..» І кинувсь, безстрашний, безумний, В Дунай, щоб знайти свою Фею! Купається Фея в Дунаї, Як завжди!. А Марко втопився! ...Хоча все на світі минає, Про Марка хоч спогад лишився! А ви на землі окошились, Немов хробаки ті живуть! Ні казку про вас не напишуть, Ні пісню про вас не складуть!
|