|
Де річка в лісу – жила фея, Вбна часто в річці купалась. Та раз, далеченько запливши, В рибальськії сіті попалась. Рибалки її ізлякались... Лиш Марко – юнацького ж віку! – Схопив тую фею-красуню І став цілувати без ліку. А фея, мов гілка гнучкая, В могутніх руках вигиналась, Та в Маркові очі дивилась І все загадково сміялась... До ночі голубила Марка, А ніч як на землю спустилась – Десь фея весела тут зникла, – У Марка душа засмутилась... І дні ходить Марко і ночі У лісі над темним Дунаєм, Все стогне, шукає: «Де фея?» А хвилі сміються: «Не знаєм». Та він закричав їм: «Неправда! Самі ви все граєте з нею!» І кинувсь юнак нерозумний В Дунай, щоб знайти свою фею. Купається фея в Дунаї, Як перш, поки з Марком не стрілась. А Марка нема вже... Та все ж бо Про Марка хоч пісня лишилась. А вам на землі животіти, Як черви сліпії живуть: Про вас ні казок не розкажуть, Ні жодних пісень не складуть!
|