|
Над морським простором сивим вітер хмари все збирає. Нижче хмар над морем гордо там ширяє Буревісник, чорній блискавці подібний. То крилом черкнувши хвилю, то стрілою ввись шугнувши, він кричить, і – хмари чують радість в смілім крику птаха. В крику цім – жадоба бурі! Силу гніву, полум’яність, пристрасть, певність в перемозі чують хмари в цьому крику. Чайки стогнуть – тож на бурю, – стогнуть, кидаються з хмари, ладні аж на дно сховати перед бурею цей жах свій. І гагари також стогнуть, – Їм, гагарам, неприступна втіха життьової битви: грім ударів їх лякає. Боязко пінгвін безглуздий тіло жирне тулить в скелях... Тільки гордий Буревісник сміливо ширяє й вільно над пінявим сивим морем! Все хмурніш і нижче хмари опускаються над морем, і співають, рвуться хвилі в височінь назустріч грому. Грім грохоче. В піні гніву стогнуть хвилі, з вітром в спорі. Ось бере в обійми вітер зграї хвиль – в обійми дужі – з розмаху їх в дикій злобі кида на стрімчасті скелі, розбиваючи на бризки ізумрудне те громаддя. Буревісник з криком рине, чорній блискавці подібний, прошива стрілою хмари, піну хвиль крилом зриває. Ось він носиться, мов демон, – гордий, чорний демон бурі, – і сміється, і ридає... Він над хмарами сміється, він од радості ридає! В гніві грому, – чуйний демон, – він давно утому чує, певен він, що не сховають хмари сонця, – не сховають! Вітер виє... Грім грохоче... Синім полум’ям палають хмари над безоднім морем. Море ловить стріли-блиски і в своїй пучині гасить. Мовби вогнянії змії в’ються в морі – і зникають – блискавок оцих відбитки. – Буря! Скоро гряне буря! Це сміливий Буревісник гордо в блискавках ширяє над ревучим гнівно морем, то кричить пророк звитяги: – Хай сильніше гряне буря!..
|