|
В сивих далях рівнин моря вітер хмарам потурає. Проміж хмарами і морем гордо лине Буревісник, чорній блискавці подібний. То крилом торкнеться хвилі, то стрілою злетить в хмари, він кричить, і – хмари чують радість в смілім крику птиці. В крику цім – бажання бурі! Силу гніву, пломінь жару, віру в повну перемогу чують хмари в цьому крику. Чайки стогнуть – чують бурю – стогнуть в паніці над морем і на дно його готові жах сховати свій від бурі. І гагари також стогнуть, – Їм, гагарам, невідома насолода битв житейських: грім ударів їх лякає. Дурень-пінгвін таїть лячно тіло жирне своє в скелях... Тільки гордий Буревісник лине смі́ливо і вільно над від піни сивим морем! Все хмурніють й нижче хмари опускаються над морем, і співають, й рвуться хвилі в височінь назустріч грому. Грім гуркоче. В піні гніву стогнуть хвилі, з вітром в спорі. Ось за жарт охопить вітер зграї хвиль в обійми дужі і жбурляє їх з розмаху в дикій люті прямо в скелі, розбиває в пил і бризки Їх смарагдове громаддя. Буревісник з криком лине, він до блискавки подібний, мов стріла проймає хмари, піну хвиль крилом зриває. Ось він носиться, мов демон, – гордий, чорний демон бурі, – і сміється, і ридає... Він над хмарами сміється, він від радості ридає! В гніві грому, – чуйний демон, – він давно вже втому чує, певен він, – ні, не сховають хмари сонце, – ні, не сховають! Вітер виє... Грім гуркоче... Синім полум’ям палають зграї хмар над глибом моря. Море ловить блискавиці і в своїй безодні гасить. Ніби вогненні зміюки, в’ються в морі, і зникають... – Буря! Скоро вдарить буря! Це відважний Буревісник гордо лине в блискавицях над ревучим гнівом морем; це кричить пророк звитяги: – Хай ще дужче вдарить буря!
|