|
Ось і осінь золотава. В парку я старім броджу. Чи минуле я гортаю, А чи листя ворушу... Розійшлися ми, розстались ... Ну чому, чому так сталось, Звідки впала ця некликана біда? У моїй душі тривожно, До усього звикнуть можна, До розлуки – ні, не звикнути, шкода. Вже не чути птаства мову, Листя музика тихіш. Чи почати все ізнову, Чи забути все скоріш? Лазурові гаснуть далі... Так вже сталось – ми розстались... Звідки впала ця некликана біда? На моїй душі тривожно, До усього звикнуть можна, До розлуки – ні, не звикнути, шкода.
|