|
Прозора стала голова – Акваріум – й кінець. Ось думки донна мов трава, Ось віршик – окунець. Там тінь вагання пропливла Хмаринкою... Й любов По капілярах – мов зі скла – Мчить, як життя, як кров. От як би сонця промінь, жаль, Вмить спалахнув й потух, – То покаянна вже печаль Обволокла мій дух.
|