|
Виряджу з свята друзів я, І своє свято починаю. Статечна начебто сім’я, На газі чай розігріваю. Я, як зразковий сім’янин, Влягусь на острівець дивана... Як добре, що я вже один, Що чай зі склянки світить тьмяно, Що знову я побачу сни, І радість в снах майне до неба, Що ні кохання вже мені, Ні навіть щастя вже не треба.
|