|
У ліжку хворий, мов гранату, Із бромом пляшку підійма, І ось тісну і так палату Сповняє бою метушня. Він знову йде в свою атаку І побратимів кличе в бій... Жорстоким, мабуть, був двобій. Хірург і той вже ледь не плакав І, щоб позбутися тих сліз, Про марення дурниці ніс... Коли вже вечір язикатий Панель оближе всю брудну, Внесуть когось до нас в палату На постіль ту ж, на ту ж саму...
|