|
Поле, поле російське... Щастя і сум нас з тобою ріднить. В росяних бризках, в сніжному блиску, ні, не забутнє ти серцю й на мить. Поле російське, поле російське... Скільки доріг тут пройти довелось, ти моя юність, волі колиска, – Те, що збулось, що в житті вже збулось. Не рівнять по тобі ні ліси, ні моря. Ти в мені, моє поле, гладить скронь вітровій. Тут Вітчизна моя, і скажу щиро я: «Здрастуй, поле російське, – колосок я рідний твій!» Поле, поле російське... Зрісся в житті хай я з містом колись, запах полинний, злили весінні спогадом тужним у серце вплелись. Поле російське, поле російське... Я ж, як і ти, сподіванням живу, вірю мовчанню, як обіцянню, в мороці синь бачу я наяву. Не рівнять по тобі ні ліси, ні моря. Ти в мені, моє поле, гладить скронь вітровій. Тут Вітчизна моя, і скажу щиро я: «Здрастуй, поле російське, – колосок я рідний твій!»
|