|
Скоро осінь, за вікнами серпень, гай під теплим дощем потемнів, і я знаю – тобі я до серця, як і ти був до серця мені. Що ж тепер твою душу тривожить, і чого ти зі мною сумний? Хіба в серпні те збутись не може, Що збувалось з приходом весни. Горобина в саду червоніє, в вікна дощ стукотить без кінця. Ах, як жаль, що забути не вміють кривди давньої наші серця. Не дарма тебе туга тривожить, не дарма ти зі мною сумний, видно, в серпні те збутись не може, що збувалось з приходом весни. Скоро осінь, за вікнами серпень, гай під теплим дощем потемнів, і я знаю – тобі я до серця, як і ти був до серця мені.
|