|
Скоро осінь. Вже серпень надворі, Бо колись-таки мав він прийти. Що подобаюсь я, ти говорив, І мені теж подобався ти. Чом же смуток у тебе на серці, Чом всміхнутись не хочеш мені? Чи ж таки не збувається в серпні, Що колись не збулось навесні?.. Потемніли в садку горобини, Дощик стукає в скло без кінця. Жаль, на світі такі є провини, Що забуть їх не годні серця. Недарма в тебе туга на серці І всміхнутись не можеш мені. Мабуть, так – не збувається в серпні, Що колись не збулось навесні...
|