|
О Пушкін, Пушкін! Чарувать Хто вчив тебе в піснях чудесних? Який із жителів небесних Тебе малим ще полюбив, Іще в колисці пестив мило? Як тільки ти на світ родивсь, Ероти ніжні прилетіли, Ласкаво грації підсіли... І муз тут рішенець явивсь, Вони ж сім’ю свою скликали, Посперечавшися, сказали: «Рости, пустуй, – поетом будь!» І виріс ти, і грався вволю, З тобою виріс дар богів: Віддавшись безтурботній долі, Ведеш ти про кохання спів, Про втіхи, молодість розквітлу, І тупіт коней, гуркіт битви, І чари відьом, чаклунів, І руських витязів забави... Під дубом всівшись величавим, .Лиш юний заспівав співець, – Вже добрий дух, в ділах яскравих Старої давнини і слави Співцеві вдячно в’є вінець! Минулий світ близьким здавався. І ожила старовина, В піснях любима, чарівна!.. І місяць, відблиском з вікна, За хмару димчату ховався, І мовчки в пісню закохався... Навколо тиша. І луна Замовкла у нічній пустині, Закам’яніли хвилі сині, Здавалось, чують береги! І в них русалка молодая Забула витязя Рогдая, І води рідні, – дорогий їй став співець життя і волі... Тож вироку часу і долі Не бійся, молодий співець! Сліди людей недовговічні, Але талант і геній вічні!..
|