У тиші свічка догоряла, Камін курів і пригасав; І мрія щось мені співала, І сон мене зачарував... Заснув – і бачу я долини В святковому вбранні весни, Села російського картини, Життя моєї сторони!.. Сопілка, ріг почав звучати, І гонять хлопці та дівчата Свої отари в темний луг. Новий повіяв теплий дух Життя весняного й свободи, Визволення з льодів зими – Вже рвуться з криги, мов з тюрми. Течуть із гір шумливі води. У мураву вдягайсь долини, І замість пальм та квітів скрізь Густіють молоді ялини І ллється запах від беріз! І швидко тройка поспішає В Москву дорогою степів, І вслід дзвіночок – дар Валдаю – По всім шляху розкидав спів... Ямщик тікає із півночі: йому так сумно в тишині. І він заспівує про очі, Про очі милої ясні: «Ах, очі, очі голубії! Ви засмутили молодця! Нащо ви, люди, люди злії, Нащо розбили нам серця? Тепер я бідний сиротина!» І вдарив тройку батогом... . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . Та попрощавсь я з милим сном, Й чужих земель нудна картина Впадає в очі знов мені. Німецьке місто... всюди красно; Та я у роздумі мовчазно Зітхнув по рідній стороні...
|