|
Вітре тихий, тиховійний, Сине вільної весни! Чом у нашій батьківщині Забарився ти на час? Рідні пахощі духмяні Ти з собою забери, І лети в чужу країну Під шатри в військовий стан. Дніпре бистрий, бистроплинний, У солодкім шумі хвиль! Кажуть, ти кипучі води В море синєє несеш. Що те море! Не напоїш Неозору глибочінь. Ти пливи до друга, Дніпре, У чужий, далекий край. Б’ється там на полі бою Спраглий воїн молодий. Бризни рідною росою! Принеси йому води. Чом ти, світлий місяченьку, Поглядаєш з висоти? Світлий промінь твій не зітре Сліз палючих на очах. Ах, лети туди, де милий, Присвіти йому вночі, Хай заграє тихий промінь На блискучому мечі... Леле! Марно діва плаче, За коханим сльози ллє. Він давно за дальнім Рейном Сном довічним опочив. Славний воїне хоробрий! Не побачиш ти в імлі Ані сонця золотого, Ані рідної землі. Лиш твоя долине слава В милий серцю Руський край. В битвах ти, як росіянин, Бив нещадно ворогів. Впало воїнів немало Там, в зареїнських полях; Славен той, хто вмер хоробро, Він безсмертен буде вік.
|