|
Труба військова просурмила, Воєнний грім збудив блакить: Нападника ворожа сила Грозить народ наш уярмить. Тече орда під звуки трубні; Неначе звірі кроволюбні, На Русь чужинці ринуть злі. Серця у них – тверде каміння. Мечів холодне миготіння: На гибель руської землі! Знамена, кровію политі, Горять багрово на полях, Кати нас хочуть полонити, Насильство, глум у їх полках. Ідуть – данину забирати, О жах! якої ще їм плати? – Грабують святощі церков! На всіх жінок здіймають руки, Красу зневолюють на муки! І безневинна ллється кров! Чи ж нам тепер дрімать в спокої, Росії віддані сини? З’єднаємось у ратнім строї, Підем, і в полум’ї війни Вітчизні, нашому народу Добудем славу і свободу Або впадем на полі ми! Що ліпше нам: ганьба полону, Чи боротьба в бою до скону? Рабами бути чи людьми? Минули миру дні щасливі, Палає заграва війни; Прощайте, села, луки, ниви! До зброї, діти тишини! Нам треба швидко, друже-брате, Плуги в мечі перекувати: Присяга кличе нас свята! На бій тепер, бо буде пізно! Нас облягає ворог грізно: Для всіх однакова біда! І всіх, здається, клятву чую: Утіх і радощів не знать, Аж доки кров’ю Русь святую Злий ворог буде поливать! Товариш друга зве до бою, Жона з гарячою сльозою Шле мужа, мати шле синів! Юнак не дума про дівчину... На бій за рідну батьківщину Нас кличе всіх любов і гнів!
|