|
Як вітер мокрий ти б’єшся в віконні, Як вітер чорний, співаєш: Мій! Я безлад давній, я друг твій давній. Твій друг єдиний, – відкрий, відкрий! Тримаю віконня, відкрить не смію, Тримаюсь за них я, острах п*ю. Ховаю, бережу і жалію Останній промінь – любов мою. Сміється безлад і, безокий, кличе: Помреш у гратах – зірви, порви! Ти знаєш щастя, один ти звичний, У волі щастя – і в – не люби! Холоне серце, знов творю молитву, Кохання сповідь сама творю... Ослабли руки, кінчаю битву, Ослабли руки... Я відчиню!
|