|
Вікно моє високо над землею, Високо над землею. Я небо бачу лиш з вечірньою зорею, Вечірньою зорею. Блідим й порожнім бачиться те небо, Таким блідим без тебе... Не пожаліє серце, так, як треба, Жаліти серце треба. У смутку я, в печалі помираю, Я вмираю, Тягнусь до того, що не знаю, Я не знаю... І це бажання виникло вразливе. Так вразливе. А серце потребує й просить дива. Просто дива! Хай буде те, чого і буть не може, Ніц, не може: А небо все ворожить та ворожить, Та чи зможе? Я за обітницю без сліз ридаю, Я ридаю... Того я хочу, що на світі не буває, Не буває.
|