|
Ніколи я вже не змирюсь, Мої прокльони дійсні. Я не прощу, я не зірвусь У пестощі залізні. Як все, піду, помру та вб’ю, Себе розбити мушу, Та виправданнями – свою Не заплямую душу. В останнє, навіть у вогні, Хай серце не забуде: Немає виправдань війні! Ніколи їх не буде. Якщо це Божий перст такий – Кривавая дорога – Мій дух і з Ним піде на бій, Повстане і на Бога.
|