|
Гуляє Карл, як моря хвилі Як в бурю здиблена ріка Шумлять кругом в відвазі й силі Непереможнії війська Обносять чаші круговії, Смолені бочки в ряд стоять І грізно пісні бойовії В повітрі дзвонами звучать. Герой війни, обранець слави Гуляє Карл серед ланів Непереможні скандинави Куди б безсмертний вождь не вів. І за здоров’я дороге Того хто їм товариш, брат П’є вповні братство бойове І чути крики: «Карл, віват!» І Карл встає. Вітають гості Величчю б’є спокійний вид, Він випива при кожнім тості Співати й пити знов велить. А поруч з Карлом келих пінний, Сидить весь в бархаті старий Сивії вуса, погляд змінний, То лагідний, а то і злий. Вогонь ховають очі й тайну ( Була в них доля не легка)... і знову тости: «За Украйну, І за Мазепу-старика!» Бенкет для нього, а до того Зумів він Карлу доказать, Що об’єднання дане слово Підтвердить запорожців рать. Дражнити їх ніхто не смій, З такою раттю лиш держись Там перемога де є бій. “Та он вони ідуть: дивись!” – Мазепа крикнув... Аж стемніло Клубилась курява в степу Від раті грізної гуділо, В стременах кожен мав стопу. Спітніли, змучилися коні Покрив їх степу прах густий Неначе бігли від погоні Чи бій кінчали нелегкий. І зупинились. Здивування. Карл дивиться на цих гостей, Пройшов півсвіта без вагання, – Таких не бачив він людей. Хто в чім. На тім папаха, І чорний з соболя окіл, На тому із парчі рубаха Цей майже голий, – наче кіл, Тільки грудей пів закривають Вуса, – аршин десь довжини Зате відмінну зброю мають, Крутої Хортиці сини. По переду, як з бронзи литий, Гарцує справжній ісполин, Це атаман їх знаменитий, Це Гордієнко Костянтин. Кунтуш на ньому, чорна бурка, Що не скриває тонкий стан: В Царграді забраний у турка Блистить в алмазах ятаган. Чуб з під папахи кучерявий Через плече на груди впав... Що атаман так величавий, Ніхто із шведів не чекав. Веде до Карла Гетьман гостя І грізний атаман йде з ним. Ось, Гордієнко славний, Костя Тремтять від нього поляк й Крим. Ось війська нашого відрада Немало наробив він див, Нераз твердині Цареграда Хоробрий рицар наш громив. Ось він, – надія наша й доля І предків наших заповіт, Як Костя твій, і Божа воля Так ти підкориш цілий світ. І дав тут руку Карл герою, І з атаманом поруч сів, І знов лилось вино рікою Банкет ще більше закипів. Чашу удвох несуть для гостя І з почестями Карл встає, Здоровий будь, король! І Костя До дна всю чашу залпом п’є. – Вино не те, що у поляків Король уміє пригощать, Та є звичай у нас ко́заків: Налий іще, щоб не хромать! Здивовані і Карл і шведи, Та чашу повную несуть, Над нею ще раз перемоги Від гостя страшного не ждуть. – Козак готовий все до бою, Гуляти, битись, – все одно, І взявши чашу лиш рукою Він показав сухеє дно! -Здорові будьте, шведи-братт За вас іще я буду пить, Бажаю вам в бою завзяття Вам помогти – сам Бог велить. Не ждем ми милості від неба Нам пити, битись – все одно. Король, – налити й хлопцям треба! І крикнув Карл: – Давай вино! Пирують шведи з козаками, Гуляють об руку рука, І обнімаються братами Об’єднані в одне війська. Тут до потіхи дали знак Пішли втішатись боротьбою, В пустині тигри грають так, Так леви грають між собою. Виходить швед, стрункий, високий Не сходить усмішка з лиця, Спокійний і в плечах широкий Він з усмішкою жде борця. Це Гінтерфельд, що зветься “Пушка” Він охоронець короля В його руках і кінь, як мушка Заледве носить йго земля. І в охоронці ще недавно Випа́дком зовсім він попав, Ім’я його вже всюди славне І кожен швед його признав. В ночі сам Карл раз війська свого Повністю лагер обходив І біля пушки постового Випадком сонного зловив. Це Гінтерфельд був. Як комета (Що провинився, добре знав) Він з страху пушку зняв з лафета І швидко нею честь віддав. Карл зупинився (світ не бачив) Від здивування перед ним І не вагаючись призначив Тілохранителем своїм. Прозвали “Пушка”. Лиходій Не знав суперників собі Ні в славній “Речі Посполитій”, Ні між своїми в боротьбі. Ось він стоїть між козаками І виклик війську подає Неначе в землю вріс ногами, Він кожним м’язом виграє. – Позвіть Бугая! Де Бугай ? Почулись крики, вже пора Нехай швед силу нашу взнає – Встав запорожець, як гора. На плечах жили, як канати, Ноги, як довбні, а з чола Чуб величезний, що й казати, Звисає в пояс у орла. Якось зірвався бик в окрузі, Та всіх почав рогами бити І до бика ніхто не в змозі Був навіть близько приступити. А він – за це між козаками Його Бугаєм нарекли, За роги взяв бика руками, І в землю роги увійшли. І от зійшлися між собою І сильно двоє обнялись, Їх руки сіткою стальною, Корінням дерева сплелись. То крок назад, то в бік качнуться, Від криків в горлі вже дере, Спотіли двоє, страшно б’ються Та верх з них жоден не бере. Дивиться Карл, він просить Бога Усмішка на його вустах, І радий Карл, бо перемога У Гінтерфельда вже в руках. Раптом Бугай об щось спіткнувся І очі заволік туман, Секунда... Друга... Похитнувся І впав козачий велика – Віват! – тут шведи закричали. А козаки: Брехливий бій! І ятагани заблищали, І зашумів козацький рій. Швед витягає шаблю злий Ще мить – і дійсно кров буде, Та чути голос громовий Це Гордієнко сам іде. Геть ятагани! Чи не бились, Чи мало крові і війни? Вмить руки долу опустились І шаблі сховані в ножни. Тут не війна, – маєм потіху Ми просто граєм між собою, А ви, братове, замість сміху Готові взятися до бою. Ну, швед, давай зі мною битись Сам я боротимусь в цей раз Й повинен хто несуть звалитись, Побитим буде хтось із нас! Дав згоду швед і ставши боком, Один в одного вже в руках І не моргнули шведи оком, Як Гінтерфельд вже в порохах... Спокійно після тої драми Карл у своїй палатці сів, Дійшло – з якими козаками Його старий Мазепа звів!
|