|
Заливала землю плинуча вода, Із-за моря гуси-лебеді злітались. Не минули нас і радість і біда, Як весною ми з тобою покохались. Та каяттям у нас Душа не крається, Любов залишиться, Добром згадається. Ми стрічались там, де хвиля гомонить, Білі птахи – свідки нашого кохання. Теплі ночі пролітали, наче мить, І прощались ми з тобою на світанні. Та каяттям у нас Душа не крається, Любов залишиться, Добром згадається. Над землею гуси-лебеді ячать, їх збирає у великі зграї осінь. А за нею холоди несуть печаль, Світле щастя гуси-лебеді відносять. Та каяттям у нас Душа не крається, Любов залишиться, Добром згадається. Будуть весни, будуть плинути струмки, Із-за моря гуси-лебеді прилинуть. Жаль, що знову ті не вернуться роки, Тільки спогад стисне серце на хвилину. Та каяттям у нас Душа не крається, Любов залишиться, Добром згадається.
|