|
Росла собі пальма гінка та прекрасна, Чимало уже піднялась; Росте – не зважає... Погнулось залізо, Покрівля шкляна подалась. На воленьку вільну пробилася пальма, Верхіття рясне розкида; Вся влита погожим, небесним блакиттям, Гордяче кругом погляда. Бажала свободи, і мрія справдилась: В просторах купається згляд; А сонце цілує (байдужливе сонце!) Її чарівничий наряд. Чужий світ навколо, чуже товариство: Береза, ялина, сосна. Схилилася пальма, неначе згадала Про рідну країну вона. Країну, де вічно природа пишає, Випліскують теплі струмки; Ні шкла, ані гратів залізних не знавши, Красуються пальми стрункі. Та скоро садовник набачив злий вчинок, Суворо на шкоду зирнув, – І вмить над верхіттям зеленої пальми Нагострений ніж блисконув. Від дерева царський вінець одкотився, Здригнулася пальма сумна; Враз подруги пальми кругом застогнали, – Далеко замерла луна. До вільної волі шлях знову заткали, Знов тяжко покрівля звиса, Сховавши від зорів і сонце холодне, І хмурі чужі небеса.
|