|
Погасла свічка, тільки кінчик гноту Червону іскру кидає в темноту. Страшенний чад розливши навкруги. Отак в душі згасає жизні промінь; Димить на дні один докірний спомин Та додає пекучої нудьги. Як гніт отой, смердоту ллючи, тліє, – Зникаєш ти, моя мано-надіє На кращу долю, на щасливі дні! Тебе кохав я в серці потаємно, Ти зрадила... І тлію я даремно... Все, все ясним зробилося мені!
|