|
У дружини, он, спитайте, у Даши, чи спитайте у сестри її, Клавки: я тим ранком іще бу́в не піддавши; може, чарку пропустив для затравки... Хоч неділя – це поважна причина, я і пляшки не залив ще за комір; враз – у двір заїжджає машина, і дивлюся – обкомівський номер! Я на ґанок почвалав: що за гість? Певне, хтось діловий, не за втіхами... Ну, а це – порученець, ховає злість, каже: «Швидше сідай – і поїхали!» Та я́, коли утруднення – пірну до виру!.. У клубі йде заутреня на захист миру. Ну, саджуся я до нього у «Волгу», він дає мені аркушів кучу, каже: «Вивчи за дорогу недовгу свою власну промову блискучу!» А я ж навичку нажи́в отакенну, у зачи́таннях – я спец, слава богу!.. Приїжджаємо, я – миттю на сцену, і саджуся із культурністю збоку. От киває головуючий чемно: час настав робітничого слова! Отже, черги я чекав недаремно, тож виходжу – й промовляю зразково: «Ізраїльська, – кажу, – вояччина усьо́му відома люду! Як мати-героїня відзначена, кличу її до суду! Давно вже я самотниця, та в повну міру готова я боротися за справу миру! Як мати заявляю відзначена!..» Тут я мало не звалився зі сцени, – от, буває, таки випаде скрута! Сучий виплодок, піжон-порученець в метушняві папірці переплутав! І не знаю – дотягти чи скінчи́ти, в залі, наче, не лякають ганьбою; Перший, нібито, – тако́ж не сердитий, задоволено кива́ головою... І учвал зашелестів я листками (слава богу, що там фрази шаблонні)... А закінчив – так усі заплескали, й Перший та́кож – два рази́ звів долоні. А опі́сля, у фойє мальовничому, він для мене знайшов два-три слова ще: «Добре видав ти їм, по-робітничому! Дуже правильно окреслив становище!»
|