|
...Ой, доле ти нудотлива, ой, жеребе сліпий! Така пора спеко́тлива, а у мого́ – запій. І я гадаю-думаю, й кажу собі: – Не нудь! Не будь ти, Дар’є, дуркою, зроби уже що-будь!.. По лікарях шарахання – остання з марних справ; і я пішла до знахаря, а він пораду дав. От у неділю, вдосвіта, здійсняю хитрий план, і Клима, мов підхльоснута, термошу без доган: – Усе – своєю чергою! Урви кошмарні сни й потіш себе вечерею в оточенні жони! (Йому ж бо звичні демони й зелене бісеня, він божий світ від темені не дуже відрізня...) Пияка-бідолашечку за стіл саджу таки, на стіл же – ставлю пляшечку, грибочки, огірки; товстенькі сала скибочки, тарілку карасів... Але у пляшці – вибачте, прозорий... керосин! Ну, розлила я «трішечки» – щоб не журивсь козак! Собі – на денце кришечки, йому – увесь гранчак. – Давай, – кажу, – без ідолів! Щоб настрій трошки зріс!.. Він махом склянку видудлив – і тільки витер ніс. Грибочок пальцем виловив, умінню завдяки, зжував грибок – і вимовив: – Невдалі маслюки!
|