|
Умовляє партбюро: «Ти ж все маєш: преміальні, в санаторій відправку...» Ну, а я́ їм: «А мене не зламаєш! Я ж борюсь не за цяцьки́, а за правду! В нас у кожного подяк – цілий штабель! Так відзначте цех цілко́м, повноцінно! Ми ж працюємо на весь наш соцтабір, і продукція уся – на “відмінно”! Це який, – питаю, – вигадав Чехов, і з якого, міль пардон, переляку, щоб такому винятковому цеху не давати цю почесну відзнаку?!» А з мене – іржуть, навіть друзі іржуть, (і Фрол, і Гнатюк, і Славина): «Вояко! – іржуть. – Вгамуйся, – іржуть, – тут все ж таки є обставина...» А я говорю, – баском говорю: «Піду, – говорю, – в обком!» – говорю. А в обкомі – все те са́ме: «Не треба! Терміново припиняй це бубніння! Ти ж партійний ніби член, а не ребе, і повинен мати все ж розуміння! Бо з єхидством їхня преса сприймає все, що в нас відбувається в хаті; а гадаєш, Пентагон той дрімає? Не дрімає, сучий син, він на варті!» Аж здригнувсь я від такого уроку: «Хай подавляться своїм словоблуддям! Ми ж в рахунок дев’яностого року даємо уже продукцію людям!» На мене гарчать: «Ти чого́ тут, – гарчать, – немовби пастух на випасі?! Замовкни, – гарчать, – нарешті, – гарчать, – сиди, он, – гарчать, – й не рипайся!» А я́ на слова ці криві – говорю: «Продовжимо спір у Москві!» – говорю. ...Ну, верчуся у Москві, як собака. Кабінети миготять, референти... І торочать, як один, дуже м’яко: «Недоречно це на цьому моменті! А якщо ви в ювілейному році1 раптом станете на ленінську вахту? Уяви, в якій жахливій обробці дасть оцінку Бі-Бі-Сі цьому факту!» Ну, і знов – про ордени, житлоплощу... «Ви працюєте, – гово́рять, – сумлінно, і, якби не їхнє радіо, тощо, – ми б звання вам надали́ неодмінно! В ціло́му – авжеж, ти тут пра́вий; але ж – поводитись маємо гнучко ми: адже ваш продукт – не вельвет і не фрукт, а табірний дріт із колючками...» «Ну що ж, – говорю. – Відбій! – говорю. Піду, – говорю, – в запій!» – говорю. Узяв – і запив.
1 У 1970 році в СРСР відзначалося сторіччя з народження В.І.Леніна.
|