|
Таки вляпавсь я задля Тонечки, – гарнітур придбав їй горіховий... Попервах не брав я ні трошечки! А вже як почав – так поїхало... Як пішла трясти прірва-згубниця, й не сховаєшся десь у затінку! Натрясла мені дачку в Люберцях, натрясла мені «Волгу»-матінку... Гроші-грошики, сви́сти-при́свисти, ви і слуги нам, і начальники... А у нас товар – поспіль рідкісний, не ширвжи́ткові блюдця-чайники! Блюдця-чайники, фрукти-овочі – там будь-хто хапне, правду мовлячи! А у нас товар – на любителя: бідермаєри та Людовики; коли річ яка геть обідрана – йде у три ціни й має довідки. І не плутай тут – миттю висміють! – ранню Швабію й пізню Швецію!.. А на днях до нас на комісію принесло одну старушенцію. А у неї крам – не кришта́лина, не картиночка в медальйончику, а платівочки: «Виступ Сталіна», рівно десять штук у альбомчику... Я умить збагнув: встряв у ха́лепу! Бережись тепер злого наклепу! Тим ораціям – рівно гріш ціна, чорт її дери геть на атоми! Чи відмовити, є, мов, тріщина, чи вивчати їх вже за ґратами?! Це ж історія для затятіших, а мені – не в масть їхні ігрища! Тож, і взяти – жах, і не взяти – жах: чи то геній він, чи то ні іще? Он, і в пресі є варіації, там – полеміка та дискусія... А з практичної ситуації як виходити – геть не в курсі я! Їхнім диспутам – оптом гріш ціна, ну, а я – приймай, бачте, рішення!.. І з усмі́шкою трохи збляклою я платівку взяв за платівкою, і кажу старій: – Красно дякую! Заплачу за них вам готівкою! І даю свої, а не касові... Продавці навкруг всі дивуються. Чесно кажучи, сума – так собі, та в кишені все ж не марнується! Примирюсь, гадав, із затратами, хоч ощадливість потім гризтиме... Ой, були вони недостатніми! Почалося тут щось немислиме! Я ж зарані знав: встряв у ха́лепу! Хоч сідай, пиши чорту жалобу... Чи помітив сам ту стару народ, чи базікала зі знайомими, тільки зранку я мав юрму́ заброд, – всі з платівками, всі з альбомами! І росте гора, і у скруті я, бо готівка вже геть кінчається. Хоч якась була б десь інструкція! Та інструкції в нас не мається... Нанівець пішла дачка в Люберцях, «Волгу»-матінку – вітер висвище... Й тільки сумніви ще коцюбляться: чи то геній він, чи то ні іще?! Я ж зарані знав: встряв у ха́лепу! Й хоч втопись тепер у михайлику...
|