|
Якщо ти загубиш слово, Встанеш перед тупиком, – Помичи, немов корова, Кукарекни півником. Стануть легше вмить рядочки Від водінь твого ж пера. Перетворять крапки в точки, Стане комою діра. Поклади чоло у жменьку Вдалині десь і в тиші, І потроху, потихеньку, Крилами поворуши. Вмить впадуть перед рядками Таємниці всіх тенет. Все, що тяжкими ночами Ти передчував, поет. Ні, перо в руках пііта – Це ніяк не баловство. Він – дитя, соском приігріте, Але в ньому – божество. Біг часів, біг світла й звука. Пристрасть ця – немов дурман. Поетична, божа мука – В даль потрапити, в туман. Акварелі слів складаєш, Скальп знімаєш з тиші сам, І почуєш: відлітає Звук струни по небесам. То ж шниряй понад хмарками, Тихо свій святкуй улов. Всі були ми байстрюками, Поки віршів не було.
|