Додав всього п’ять років ти до цифри 37, Всього п’ятак життя тягнулось плотське. У 42 закінчив Преслі та Дассен, І в 42 закінчив жить Висоцький. Вже зараз не потрібен пістолет, щоб змовк поет. Співав він серцем – й серце розірвалось. Край краю того урвища, у пазурах тенет, Тому й життя таке мале дісталось. В XX столітті залишився голос жить: Записаний на дисках і касетах. І плівок стільки по країні, що як тільки захотіть, Те нею можна обернуть планету. Нехай по радіо почуємо, помер вже Джо Дассен, Й нехай мовчать, що вмер і наш Висоцький – Про що співав Дассен – не знаєм ми з його пісень, Висоцький про життя співав нам скотське. Співав, про що мовчали ми, себе він так спалив, Свою велику совість в світ ввімкнувши, По лезу бритв ходив, волав, кричав й хрипів, І різав в кров свою і наші душі. Ці рани в нього не залікувать і не перев’язать, Замовк раптово – й холодом майнуло. Хоч від інфаркту вмер, але ми можемо сказать – За всіх за нас ліг скронею на дуло.
|