|
Йде травневий дощ, чи кружляє сніг, у під’їзді біля вікон я твоїх стою. Може, ти прийдеш, а можливо, й ні. І якщо тебе побачу, – о, я зрадію! Дивно, як на гріх, хтось придумав світ. Серце любить, та не скаже про любов свою. Я живу собі й не знаю, чи кохаєш ти, це, повір, для мене краще, ніж почути «ні». А я боюсь почути «ні». Пісню підібрав на гітарі я. Жаль, що ти її не чуєш. Знай, що в пісні тій, ластівко моя, Я тебе назвав найгарнішою у світі, – о, це все правда. Пізно уночі я складаю вірш. Хай торочать – кожен пише в дев’ятнадцять літ. Після «Л» крапки поставив я в кінці рядків. Ти ж за мить вгадаєш все, що я сказать хотів. Сказать хотів, та не зумів. Ти ж за мить вгадаєш все, що я сказать хотів. прийшла весна, я знов не сплю. Можливо, скажеш ти «люблю», можливо, скажеш ти «люблю».
|