|
Сумуючи, в житі калина стоїть. Калино, де юність, де свіжість суцвіть? Свистіли з вітрами шалені піски... Калино, скажи, де твої пелюстки? Сплять відлоги білі без тривоги... Не сумуй, калино, край дороги, Не сумуй!.. Під кручею б’є солов’їна луна: – Тебе щось, калино, кохання мина! Весняною ніччю.і сну їй нема, Весняною ніччю калина сама. Сплять відлоги білі без тривоги... Не сумуй, калино, край дороги, Не сумуй!.. З нежданим морозом поник верболіз, І серце калини стискалось від сліз. Мороз не остудить в тім серці тепла, А серце вам, люди, вона віддала. Сплять відлоги білі без тривоги... Не сумуй, калино, край дороги, Не сумуй!..
|