|
Де румпель мореплавця зроду Не вів ні разу корабля, Де б’ється в скелі непогода, У лід закована земля, Там в полум’ї небес наскрізних Крізь неприступність скель й сторіч Глядиться в море привід грізний – Три тіні дивляться у ніч. Три хресні тіні непорушні Над груддю сірих валунів, І море, стражник невмирущий, Їх зберігає мов синів. Їх у пустелі бездорожній Охороняє пінний вал. І білих чайок крик тривожний Кружляє сном між чорних скал. Та в час останнього розриву З притулком милих берегів Тяжінням-хвилею приливу Зіллємся всі до трьох хрестів. Із надр землі, зі дна пучини Юрбою, зірвану з осель, Грудки розтрісканої глини, Ми зберемося біля скель. Бліді, розхристані, у піні, З гріхом-прокляттям на роду... І трьох хрестів великі тіні Накриють злякану юрбу.
|