|
Під зливу ввечері, ввечері, ввечері, коли пілоти бити байдики приречені, – приземлимось ми за столом, щоб не скучати загалом, і нашу пісню заспіваємо гуртом: Пора у дорогу! У далеч си́няву, си́няву, си́няву летим. Над милим порогом гойдну, вітаючи, крилом своїм. Нехай закине доля нас далеко, нехай! У серце тільки ти нікого не впускай. Пильную я строго, бо зверху видно все, ти так і знай! Нам зараз весело, весело, весело, чому ж на лобі, мила, зморшку ти накреслила? Піднімем чарки, раз чи два, за наші плекані У-2, але – щоб завтра не боліла голова! Бо ж нам – у дорогу! У далеч синяву, синяву, синяву летим. Над милим порогом гойдну, вітаючи, крилом своїм. Нехай закине доля нас далеко, нехай! У серце тільки ти нікого не впускай. Пильную я строго, бо зверху видно все, ти так і знай! Ми хлопці стріляні, стріляні, стріляні: щоб не зурочили нас подруги обділені, ми перед вильотом іще їх поцілуєм гаряче́ – і тричі плюнемо наліво за плече. Пора у дорогу! У далеч синяву, синяву, синяву летим. Над милим порогом гойдну, вітаючи, крилом своїм. Нехай закине доля нас далеко, нехай! У серце тільки ти нікого не впускай. Пильную я строго, бо зверху видно все, ти так і знай!
|