|
Із докором гірким, глибоким я на її портрет дивлюсь за сон безумства і пороку, за проминулу повість злюсь. Я знов страждаю і кохаю. Обра́за й досі ще болить. Вона ж байдуже спогядає, і, як тоді, лише мовчить. Прикутий випадком до неї очей не можу відвести. В її мовчанні щось таємне і пам’ятне хотів знайти.
|